Ексудативний середній отит (ЕСО), також відомий у клінічній практиці як серозний, секреторний або мукоїдний отит — це хронічний або підгострий патологічний стан, що характеризується накопиченням рідкого негнійного субстрату (трансудату/ексудату) в порожнинах середнього вуха. Головною особливістю цієї нозології є повна відсутність виражених симптомів гострого інфекційного запалення, таких як інтенсивний біль (оталгія), гіперемія та перфорація барабанної перетинки, або загальна інтоксикація. ЕСО виступає однією з провідних причин набутої кондуктивної приглухуватості у дітей та дорослих пацієнтів, розвиваючись переважно як пряме ускладнення перенесених інфекцій верхніх дихальних шляхів.
Через стерту та невиражену симптоматику на ранніх етапах, дане захворювання часто діагностується із запізненням, що створює передумови для стійкої перебудови слизової оболонки барабанної порожнини. Своєчасне звернення до отоларинголога та застосування методів апаратної верифікації дозволяють уникнути фіброзування слухових кісточок і повністю відновити слух.
Анатомія та патофізіологія: чому рідина накопичується в середньому вусі після застуди
Анатомічний простір середнього вуха (барабанна порожнина) в нормі є повітроносним та стерильним. Постійне оновлення повітря та вирівнювання тиску між барабанною порожниною та зовнішнім середом забезпечується слуховою (євстахієвою) трубою, яка з’єднує середнє вухо з носоглоткою. Євстахієва труба виконує три ключові функції: вентиляційну, дренажну (евакуація природного слизового секрету) та захисну. У нормі устя слухової труби закрите і відкривається рефлекторно тільки під час ковтання, позіхання або жування завдяки скороченню м’язів, що натягують і піднімають піднебінну завіску.
Патогенез ексудативного отиту нерозривно пов’язаний із дисфункцією слухової труби (тубарною дисфункцією). При розвитку гострого риніту, синуситу або фарингіту запальний набряк слизової оболонки носоглотки переходить на глоткове устя слухової труби, викликаючи її механічну оклюзію. Порушення вентиляції призводить до того, що кисень, який знаходиться в барабанній порожнині, поступово поглинається навколишніми тканинами. В умовах вакууму (негативного тиску), що сформувався, слизова оболонка середнього вуха починає активно продукувати сироватковий трансудат, який з часом густішає, перетворюючись на в’язкий слизовий ексудат. Рідина механічно блокує ланцюг слухових кісточок (молоточок, коваделко та стремінце) і обмежує рухливість барабанної перетинки, порушуючи проведення звукової хвилі до внутрішнього вуха.
У таких випадках ефективним неінвазивним допоміжним методом санації є професійне промивання носа «зозуля», яке сприяє механічному видаленню патологічного секрету з пазух, зменшенню реактивного набряку лімфоїдної тканини навколо устя слухової труби та відновленню її дренажної функції.
Основні причини та фактори ризику ексудативного отиту
Окрім класичного набряку після перенесеного ГРВІ, запуск тубарної дисфункції та тривалу затримку рідини в барабанній порожнині можуть провокувати такі патологічні фактори:
- гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) та затяжний нежить;
- хронічний риносинусит та гнійні процеси в пазухах носа;
- алергічний риніт — за наявності стійкого алергокомпонента та необхідності оперативного втручання пацієнтам обов’язково проводять попередні алергопроби на анестетики та основні групи медикаментів;
- аденоїдні вегетації (гіпертрофія глоткового мигдалика), що є провідною причиною оклюзії устя слухових труб у дітей;
- вроджені чи набуті анатомічні дефекти носоглотки (викривлення перегородки носа, гіпертрофія носових раковин).
Якщо лікування затягується, при приєднанні вторинної бактеріальної інфекції млявотекучий процес може ускладнюватися та переходити у повноцінний гнійний отит, що вимагає негайного призначення антибактеріальних препаратів та системної терапії.
Клінічна картина та симптоми ексудативного отиту
Підступність ексудативного отиту полягає у відсутності маніфесної симптоматики. Пацієнти не пред’являють скарг на гострий прострілюючий біль, що часто дезорієнтує їх щодо тяжкості стану. До основних скарг належать:
- прогресуюче або хвилеподібне зниження слуху, що виникає безпосередньо під час або відразу після завершення простудного захворювання;
- відчуття важкості, закладеності або «тиску» всередині вуха, що не проходить після ковтання або спроб «продування»;
- ефект «переливання рідини» всередині голови при зміні положення тіла, нахилах та поворотах;
- аутофонія — феномен, при якому людина чує луну власного голосу в ураженому вусі;
- періодичний низькочастотний шум (гул, шурхіт).
У дітей молодшого віку ЕСО часто протікає повністю приховано. Батьки можуть помітити проблему лише за непрямими ознаками: дитина часто перепитує, робить голоснішим звук телевізора, не реагує на звернену до неї тиху мову або демонструє безпричинну неуважність та зниження успішності в навчанні.
Діагностика ексудативного отиту
Діагностика ексудативного отиту вимагає диференціації з сенсоневральною приглухуватістю, гострим середнім отитом та отосклерозом. Об’єктивна оцінка стану середнього вуха можлива лише при використанні комплексу візуальних та акустичних методів:
- Ендоскопічна отоскопія: Дозволяє візуалізувати барабанну перетинку під великим збільшенням. При ЕСО перетинка втрачає свій природний перламутровий колір, стає каламутною, ін’єкованою судинами, потовщеною або втягнутою. Часто за перетинкою візуалізується рівень рідини у вигляді меніска або пухирці повітря.
- Тимпанометрія (імпедансометрія): Ключовий об’єктивний метод оцінки рухливості барабанної перетинки та тиску в середньому вусі. При наявності рідини реєструється тимпанограма типу B (пласка крива, що свідчить про відсутність рухливості перетинки через рідкий субстрат за нею) або типу C (вказує на виражений негативний тиск у порожнині).
- Тональна порогова аудіометрія: Проводиться для визначення порогів кісткової та повітряної провідності. Реєструє наявність кістково-повітряного інтервалу (розриву), характерного для кондуктивної приглухуватості.
Для реалізації цих методів потрібне професійне обладнання. У сучасних спеціалізованих центрах ведення пацієнтів здійснюється за допомогою комплексів експертного класу. Усі необхідні медичні маніпуляції та послуги сучасної апаратної діагностики доступні пацієнтам у спеціалізованих філіях клініки, де встановлено обладнання високої чіткості для точної верифікації патологій під ендоскопічним відеоконтролем.
Сучасні методи лікування ексудативного отиту
Консервативна терапія
Спрямована на розрідження секрету та зняття набряку в ділянці слухової труби:
- нaзальні судинозвужувальні препарати та топічні стероїди (для зменшення набряку устя труби);
- системні муколітики та секретолітики для зменшення в’язкості ексудату;
- антигістамінні засоби за наявності верифікованого алергічного риніту.
Кабінетні ЛОР-процедури
- вакуумне промивання носа методом «зозуля» для евакуації патологічного слизу;
- катетеризація та продування слухових труб за Політцером;
- пневмомасаж барабанної перетинки за допомогою спеціальних апаратів для відновлення її рухливості.
Хірургічне лікування
Показане при неефективності консервативних підходів протягом 2–3 місяців або при загрозі розвитку адгезивного процесу:
- Міринготомія: виконання мікророзтину барабанної перетинки та аспірація (викачування) в’язкого вмісту.
- Тимпаностомія (шунтування): встановлення в розтин перетинки мікроскопічної вентиляційної трубки (шунта) для забезпечення постійного надходження повітря та відтоку рідини.
Чому не можна займатися самолікуванням
Спроби самостійно усунути закладеність вуха за допомогою прогрівань, вушних фітосвічок, закапування спиртових розчинів або агресивного самопродування несуть пряму загрозу здоров’ю. Нагрівання при недіагностованому процесі може спровокувати трансформацію серозного ексудату в гнійну форму.
Проведення будь-яких маніпуляцій наосліп, як і спроби виконати самостійне видалення сірчаної пробки без попередньої отоскопії, загрожує перфорацією делікатних структур, хімічним опіком слизової оболонки барабанної порожнини та незворотною втратою слуху.
Відсутність адекватного дренажу призводить до хронічного адгезивного середнього отиту — стану, при якому всередині вуха формуються рубцеві спайки, що жорстко фіксують слухові кісточки. Це призводить до стійкої приглухуватості, що вимагає складної реконструктивної слухопокращуючої операції.
Коли потрібно звернутися до ЛОР-лікаря та можливі ускладнення
Негайно запишіться на прийом до спеціаліста, якщо закладеність вуха або зниження слуху після застуди тривають більше 5–7 днів, з’явилося відчуття переливання рідини або періодичний гул у вухах. Ігнорування цих симптомів загрожує розвитком таких ускладнень:
- перехід хвороби у хронічну форму, що важко піддається терапії;
- стійка незворотна кондуктивна приглухуватість;
- адгезивний отит (склерозування та фіброз порожнини середнього вуха);
- атрофія або перфорація барабанної перетинки через тривалий тиск ексудату.
Профілактика ексудативного отиту
- своєчасне та коректне лікування гострих ринітів, синуситів та ГРВІ;
- адекватний контроль та лікування алергічних ринітів;
- правильна гігієна носа (висякування кожної ніздрі окремо, без надмірного зусилля);
- уникнення використання ватних паличок для глибокого очищення слухових ходів.
Клінічні висновки
Ексудативний отит є поширеним та небезпечним своєю латентністю ускладненням після респіраторних інфекцій. Основним механізмом розвитку є порушення функції євстахієвої труби. Своєчасна діагностика за допомогою тимпанометрії та комплексний етапний підхід до лікування дозволяють повністю відновити слух пацієнта та запобігти розвитку незворотних спайкових процесів у середньому вусі.