Лікування пієлонефриту

Пієлонефрит – запальне захворювання нирок та сечовидільної системи. Найчастіше цей патологічний процес запускається інфекцією.
Підступність захворювання в тому, що не завжди його симптоми мають яскраво виражений характер. Нерідко хвороба кваліфікується як цистит, за симптоматикою її можуть сплутати з радикулітом.

При неправильному лікуванні захворювання може розвинутись у хронічну форму. Наступним етапом може бути ниркова недостатність і навіть сепсис. Тому вкрай важливо правильно і своєчасно діагностувати цю патологію, для чого необхідно записатися на прийом до уролога.

Симптоми пієлонефриту

Унаслідок запального характеру захворювання має симптоми, традиційні практично для будь-якого патологічного процесу подібної етіології в організмі.

Важливою ознакою, що дозволяє виділити пієлонефрит з інших викликаних інфекцією захворювань сечостатевої системи (при підтвердженому аналізами відсутності ЗПСШ), є запах сечі. При циститі та пієлонефриті сеча має різко виражений запах нашатирю, тоді як про інші захворювання сечостатевого тракту може сигналізувати запах риби, що гниє. Також можлива наявність каламутного осаду в сечі.

Гостра фаза характеризується різким нездужанням, схожим з застудними захворюваннями:

• гіпертермія з показниками до 38-40°C;
• біль в області попереку;
• головний біль, локалізований у лобовій частині;
• потовиділення;
• слабкість;
• озноб;
• порушення природного сечовипускання: позиви можуть бути частими та болючими.

При цьому також можуть спостерігатися набряки та збліднення шкіри.

Записатись на прийом

Види пієлонефриту

Існує кілька підвидів цього захворювання. У разі, якщо захворювання не лікується, патологія перетворюється на ускладнені форми.

Виділяють первинний пієлонефрит, який вражає незмінену нирку, та вторинний.

Первинний зазвичай викликається стресом, переохолодженням, може провокуватися захворюваннями сечостатевої системи (уретритом, циститом, сечокам’яною хворобою), а також запальними захворюваннями іншої локалізації (наприклад, тонзилітом або синуситом і т. п.) і проявляється в гострій формі.

Гострий пієлонефрит

Відмінною рисою цієї форми захворювання є його різкий початок. Температура тіла швидко піднімається та може досягати 39-40 градусів. Спостерігаються слабкість, біль голови, нерідко нудота і блювання.

При цьому пацієнт, як правило, скаржиться на місцеві прояви у вигляді тупого болю в ділянці попереку зазвичай з одного боку. У деяких випадках процес може бути двостороннім, тоді болючі відчуття поширюються по всій поперековій зоні. Сеча може бути каламутною. Наявність крові в урині є небезпечною ознакою.

Цей вид хвороби може переходити як у хронічну, так і в гнійну форми.

Гнійний пієлонефрит

Гострий пієлонефрит може призвести до подальшого нагноєння уражених зон і розвивається за наступною послідовністю:

• серозне запалення;
• гнійне запалення;
• апостематозний пієлонефрит – формування гнійників у нирці;
• карбункул нирки – злиття між собою кількох гнійних вогнищ;
• абсцес – формування гнійної порожнини.

Обструктивний пієлонефрит

Вторинний пієлонефрит виникає внаслідок ниркових аномалій, травм та захворювань, які порушують відтік сечі з нирки. У цьому випадку його також називають обструктивним, оскільки він не виникає самостійно і є ускладненням чи наслідком інших захворювань.

Найчастіше вражає ниркові балії та чашки, що і призводить до утруднення відтоку сечі та зараження.

Найчастіше причинами обструкції є:

• сечокам’яна хвороба;
• індивідуальні анатомічні особливості організму;
• пухлини та аденома простати.

У разі абсолютної обструкції сечовід повністю перекривається. Хворий страждає від ниркової коліки, а патологія може розвинутись у гідронефроз.

Хронічний пієлонефрит

Перехід у хронічну форму можливий при недолікованості захворювання. Іноді патологія протікає без виражених симптомів і може бути виявлена випадково вже на запущеній стадії.

За способом протікання фіксуються різні форми хронічного запалення.

• Латентна – з мінімальним проявом симптомів, незначними обсягами лейкоцитів, бактерій та білка у сечі. Часто супроводжується гіпертонією та невеликим підвищенням температури на тлі слабкості та стомлюваності.
• Рецидивна – коли ремісії змінюються гострою течією з усіма відповідними проявами гострого запалення.
• Гіпертонічна – з задишкою, головними болями, підвищенням тиску та запамороченням.
• Анемічна форма – з високою стомлюваністю та слабкістю, різким зниженням працездатності.
• Азотермічна – є ознакою розвитку хронічної ниркової недостатності.

У групі ризику знаходяться не лише жінки, а й чоловіки віком від 55 років, а також діти. Провокуючим фактором є наявність будь-яких інфекційних осередків в організмі. Часто пієлонефрит стає ускладненням циститу.

Діагностика пієлонефриту

Після опитування хворого та виявлення симптомів, що вказують на можливість розвитку пієлонефриту, призначається низка досліджень:

• біохімія крові – що дозволяє визначити наявність запальних процесів;
• загальний аналіз урини – дозволяє виявити підвищений рівень лейкоцитів;
• збирання сечі на посів – для визначення бактеріального середовища;
• ультразвукові дослідження – для виявлення патологічних змін;
• магнітно-ядерний резонанс – при підозрі на пухлину;
• рентгенологія з контрастною речовиною – для оцінки прохідності сечі.

Лікування пієлонефриту

Під час лікування цього захворювання використовується комплексний підхід. Він включає медикаментозний курс і фізіотерапевтичні процедури.

Для придушення бактеріальної активності уролог призначає курс антибіотиків. Вибір конкретної групи визначається лікарем, і за результатами терапії та аналізів може здійснюватись коригування курсу.

Також призначаються протигрибкові препарати для запобігання розвитку грибкових колоній в організмі. Як підтримуючі засоби рекомендовані як фітопрепарати, наприклад, канефрон, так і складні збори трав для лікування різних урогенітальних захворювань.

Але, крім придушення інфекції, слід усунути потенційні причини захворювання. Враховуючи, що в більшості випадків ключовим фактором захворювання є порушення відтоку сечі, необхідно нормалізувати уродинаміку.

При пієлонефриті призначається дієта та постільний режим. У середньому після 3-5 днів від початку лікування спостерігається зниження інтенсивності прояву симптомів.

Фізіотерапевтичні процедури включають:

• електрофорез медпрепаратів;
• ультразвук (не застосовується при сечокам’яній хворобі);
• різні види теплового впливу на нирки;
• НВЧ-терапію.

Слід враховувати, що хронічна стадія через зміни в нирках, що відбулися, повністю не виліковується.

Під час загострень слід використовувати тактику лікування гострого пієлонефриту та дотримуватись дієти.

Лікування пієлонефриту у вагітних

Причиною пієлонефриту у вагітних є гормональні зрушення, а також можливе послаблення пов’язаного апарату нирок через збільшену матку, що призводить до порушення уродинаміки. Такі явища можуть фіксуватися в середньому у 1 вагітної із 10.

Особливістю застосування медикаментозної терапії є правильний вибір антибіотиків з урахуванням термінів вагітності. Так, у першому триместрі можуть призначатися лише напівсинтетичні пеніциліни, у наступних – спектр апаратів можна розширити.

Ускладнення захворювання

Пієлонефрит веде до низки ускладнень:

• розвитку гнійної форми захворювання та сепсису;
• ниркової недостатності;
• гіпертонічним кризам;
• рубцювання та ксантогрануломатозу нирки.

Саме тому слід уважно ставитися до симптомів, що свідчать про можливий початок захворювання.

Профілактика пієлонефриту

Щоб запобігти виникненню пієлонефриту, необхідно:

• використовувати достатню кількість рідини для забезпечення нормального відтоку сечі;
• не затримувати тривалий час сечовипускання за наявності позивів;
• своєчасно і до кінця лікувати будь-які інфекційні захворювання;
• уникати переохолодження;
• дотримуватися правил особистої гігієни;
• виявляти помірну фізичну активність;
• харчуватися з включенням до раціону великої кількості овочів та зелені.

Особливо уважним до свого стану слід бути чоловікам, які страждають на простатит. Також рекомендується частіше здавати сечу на аналіз вагітним жінкам.

Відгуки наших пацієнтів